Психологічний супровід всіх учасників освітнього процесу в ДНЗ здійснює практичний психолог Атаманчук Оксана Валеріївна.

Практичний психолог – це фахівець, який допомагає вирішувати насамперед ваші запити. Психолог надає такі послуги:

· індивідуальні консультації;

· експрес-діагностика;

· комплексна діагностика;

· проведення тестових бесід;

· проведення корекційних занять із тривожними, агресивними, гіперактивними проявами у дітей;

· психологічна допомога щодо подолання невпевненості, сором’язливості, страхів;

· участь у батьківських зборах, анкетування батьків(на запит);

· проведення тренінгових курсів серед батьків;

· проведення занять із використанням різних видів психотерапії, зокрема піскотерапії, казкотерапії, кольоротерапії тощо.

Готуємо дитину до вступу в дитячий садочок

Поради психолога

Майже в кожній родині, де є маленька дитина, у батьків виникають питання, з якого віку віддавати дитину в дитячий садок і наскільки комфортно їй там буде.
Якщо дитина погоджується ненадовго відпустити маму від себе, це одна з ознак того, що дитина зможе відвідувати дитячий садок; але якщо їй як і раніше необхідно тримати маму постійно в полі зору, тоді без батьків вона обходитися ще не може.
Інша ознака, що говорить про готовність дитини відвідувати дитячий садок, - це прояв інтересу до інших дітей, яких вона бачить на вулиці.
І, щоб допомогти вашій дитині безболісно ввійти в життя дитячого садку й успішно адаптуватися, допоможуть наступні поради:
• Найбільш оптимальний вік, коли дитину краще віддавати дитину в дитячий садок це 2,5 -3,5 роки.
• Найважливіше - це підготувати дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими. У цьому вам допоможуть рідні й близькі, які можуть доглядати певний час за вашою дитиною, коли ви не надовго відлучаєтеся. Вона в майбутньому легко зможе переносити розлуку з вами.
• Якнайчастіше відвідуйте парки, дитячі майданчики, привчайте до гри в пісочницях, ходіть на дні народження друзів, новорічні свята, де є її однолітки.
• Про майбутнє відправлення до дитячого садочку говоріть з дитиною, як про радісну подію. Бажано в присутності дитини не висловлювати своїх власних побоювань. Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти.
• Поговоріть з дитиною про можливі труднощі, до кого вона може звернутися по допомогу. Наприклад: «Якщо ти захочеш пити, підійди до виховательки та скажи: «Я хочу пити», і Олена Володимирівна наллє тобі води» і т.д.
• Намагайтеся розвивати та заохочувати дитячу самостійність особливо в самообслуговуванні. Домашній режим краще заздалегідь узгодити з режимом садочку (режим нічного й денного сну, прийом їжі й т.д.)
• Прийдіть заздалегідь у дитячий садок і познайомтеся з обстановкою, з дітьми, з вихователями... Краще це зробити, коли діти гуляють на вулиці або грають у груповій кімнаті. Розкажіть вихователям про індивідуальні особливості вашої дитини, що їй подобається, що ні, які в неї вміння та навички, що поки не робить самостійно. Бажано разом з вихователем визначити, які методи заохочення й покарання прийнятні для вашої дитини.
• Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги і їй буде простіше відпустити вас.
• З 4 по 10 день зробіть перерву у відвідуванні дитиною дитячого садку з метою профілактики захворювань, тому що саме в цей період слабшають захисні сили організму і дитина може занедужати.
• Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку, умовте залишити її переночувати в садку, а ранком знову з нею зустрітися. Якщо дитина не погоджується, нехай іграшка ходить разом з нею щодня і знайомиться там з іншими дітьми. Розпитуйте, що з іграшкою відбувалося в дитячому садку, хто з нею дружив, чи не було їй сумно. Таким чином, ви довідаєтеся, як дитині вдається звикнути до дитячого садку.
• Пограйте з дитиною та з домашніми іграшками в дитячий садок, розподіліть ролі дітей, вихователів. Нехай іграшка знайде собі друзів і через неї спробуйте вирішити проблеми, що виникають у дитини, орієнтуйте гру на позитивні результати.
• Якщо раптом через місяць ваша дитина ще не звикла до дитячого садку, перевірте список рекомендацій і спробуйте виконати ті рекомендації, про які ви забули. Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садку може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили і можливості та плани. Краще, якщо на цей період у родини буде можливість підлаштуватися до особливостей адаптації свого маляти.
Ці поради допоможуть пережити дитині процес адаптації до умов дитячого садку. Якщо вам потрібна кваліфікована допомога, психолог дитячого садку завжди чекає на вас!

Поради батькам щодо спілкування з дитиною в період її адаптаціїї до дитячого садка

1.У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.
2.Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м'яким дотиком руки до чола.
3.Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.
4.Не загрожуйте дитині дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.
5.Пам'ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
6.Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.
7.Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці. Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно. Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.
8.Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім'ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від неї.
9.Цікавтеся у вихователів вашої дитини, як вона грається, як спілкується з іншими дітьми.
10.Обов'язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров'я і поведінки вашого малюка.
11.Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.

Десять заповедей Януша Корчака для родителей

1. Не жди, что твой ребенок будет таким, как ты или таким, как ты хочешь. Помоги ему стать не тобой, а собой.
2. Не требуй от ребенка платы за все, что ты для него сделал. Ты дал ему жизнь, как он может отблагодарить тебя? он даст жизнь другому, тот-третьему, и это необратимый закон благодарности.
3. Не вымещай на ребенке свои обиды, чтобы в старости не есть горький хлеб. Ибо что посеешь, то и взойдет.
4. Не относись к его проблемам свысока. Жизнь дана каждому по силам, и будь уверен, ему она тяжела не меньше, чем тебе, а может быть, и больше, поскольку у него нет опыта.
5. Не унижай!
6. Не забывай, что самые важные встречи человека — его встречи с детьми. Обращай больше внимания на них — мы никогда не можем знать, кого мы встречаем в ребенке.
7. Не мучь себя, если не можешь сделать что-то для своего ребенка. Помни, для ребенка сделано недостаточно, если не сделано все.
8. Ребенок — это не тиран, который завладевает всей твоей жизнью, не только плод от плоти и крови. Это та драгоценная чаша, которую Жизнь дала тебе на хранение и развитие в нем творческого огня. Это раскрепощенная любовь матери и отца, у которых будет расти не «наш», «свой» ребенок, но душа, данная на хранение.
9. Умей любить чужого ребенка. Никогда не делай чужому то, что не хотел бы, чтобы делали твоему.
10. Люби своего ребенка любым — неталантливым, неудачливым, взрослым. Общаясь с ним — радуйся, потому что ребенок — это праздник, который ПОКА с тобой.

В дошкільному навчальному закладі працює батьківський клуб "Турботливі батьки". Практичний психолог дошкільного закладу Манжульянова Олена Миколаївна щомісяця готує для батьків, що відвідують клуб, заняття, де розглядаються проблемні питання, щохвилюють батьків. Заняття-тренінги допомагають батькам правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною. Учасники клубу під час засідань поглиблюють знання з питань застосування різних методів виховання дітей; усвідомлюють важливість відповідального ставлення до батьківства.

Психолого-педагогічний тренінг для батьків "Виховання любов'ю"

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінонною дорослою людиною.

Дуже важливо щоб ми, дорослі, не забували своє дитинство, пригадували приємніші миті, які приносили нам багато радощів і щастя і зробили своїх малюків щасливими і успішними.

"Найкращий спосіб зробити дітей хорошими - це зробити їх щасливими" О.Уальд

Криза трьох років

(консультація для батьків)

Криза 3 років — межа між раннім і дошкільним дитинством, це один із найскладніших моментів у житті дитини, це зруйнування, перегляд старої системи соціальних відношень, криза виокремлення свого «Я». До 3 років дорослі найчастіше спостерігають серйозні зміни в поведінці дитини: вона стає егоїстичною, впертою, капризною. У цей період проходить важливий психічний процес вираження свого «Я», це спроба дитини самостійно все робити і намагатися вирішувати свої проблеми.

Перший симптом, який сигналізує про початок кризи, — негативізм. Зауважимо, дитячий негативізм потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. При негативізмі вся поведінка дитини йде врозріз із тим, що пропонують дорослі. При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на різну пропозицію, зроблену авторитетним тоном.

Ряд авторів гарно описує низку експериментів. Наприклад, дорослий, підходячи до дитини, говорить авторитетним тоном: «Це плаття чорного кольору», й отримує відповідь: «Ні, воно білого кольору». А коли говорять: «Воно біле», дитина відповідає: «Ні, чорне». Спроби заперечувати, робити все навпаки і є негативізмом.

Симптомами кризи трьох років є впертість та вередування.

Період упертості та капризування починається з 18 місяців і, як правило, закінчується до 3,5—4 років.

Пік упертості на 2,5—3 році життя.

Хлопчики більш уперті, ніж дівчатка, але дівчатка більш вередливіші, аніж хлопчики.

У кризовий період напади впертості й вередування трапляються у дітей до 5 разів на день, а у деяких дітей до 19!

Якщо діти в 4 роки все ще продовжують часто виявляти впертість та вередувати, то можна говорити про «фіксовані» напади впертості, істеричності як зручний спосіб маніпулювання дитини дорослими.

Впертість слід відрізняти від настирливості. Наприклад, якщо дитина хоче якусь річ, але не може одразу отримати її і домагається, щоб це було виконано, то це настирливість. Упертість — така реакція дитини, коли вона настоює на чомусь не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що дитина потребує, щоб було так, як сказала вона.

Криза 3 років необхідна. Вона — рушійна сила розвитку, своєрідний етап змін і провідної діяльності дитини. Дорослі не повинні боятися її, оскільки це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв самоствердження вказує на те, що у психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості й адаптивних здібностей.

А зовнішня «безкризовість», яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Отже, не потрібно боятися кризових проявів, найнебезпечнішими є проблеми нерозуміння.

Основне завдання дорослих у цей період — пом’якшити прояв кризи, допомогти дитині вийти з неї без негативних рис: адже впертість — це найвищий ступінь виявлення волі, вередливість — демонстрування власної значущості для інших, відчуття свого «Я», егоїзм (у здоровому розумінні) — почуття власної гідності, агресивність — крайня форма самозахисту, замкненість — неадекватна форма прояву здорової обережності, тобто ці риси необхідні для виживання в суспільстві. Малюк мусить вийти із кризи з позитивними якостями. Головне завдання батьків і педагогів — не допустити закріплення її крайніх проявів.

Рекомендації батькам та вихователям:

1. Не надавайте великого значення впертості й вередуванню.

2. Зауважте напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину.

3. Під час нападу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте.

4. Сварити й бити дитину в цей період не можна в жодному випадку — це ще гірше вплине на малюка.

5. Намагайтеся бути з дитиною наполегливими. Якщо ви сказали «ні», тримайтеся й далі цього.

6. Не здавайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає у громадських місцях. Істеричність і вередування потребує глядачів. Тому частіше допомагає тільки одне — взяти малюка і відвести від людей. Намагайтеся схитрити, наприклад, сказати: «Що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка!».

Криза 6-7 річного віку

(конультація для батьків)

Усім відомо, що до початку шкільного віку дитина різко змінюється. Вік 6-7 років називається віком «витягування» (дитина швидко витягується вгору) або віком зміни зубів (до цього часу зазвичай з'являються постійні зуби). Однак головні зміни полягають у зміні поведінки.

Дитина починає кривлятися та вередувати без жодної причини. В її поведінці з'являється щось навмисне, безглузде і штучне, блазнювання і навіть клоунада.

Зазначені риси є головними симптомами перехідного періоду від дошкільного до шкільного віку. Цей період отримав у психології назву КРИЗИ 7 РОКІВ. У цей час відбуваються важливі зміни в психічному житті дитини. Сутність цих змін відомий радянський психолог Л.С. Виготський визначив як втрату дитячої безпосередності. За поведінкою дитини дорослі легко можуть зрозуміти, що думає, відчуває і переживає маля. Втрата безпосередності свідчить про те, що між переживанням і вчинком «вклинюється» інтелектуальний момент - дитина хоче щось показати своєю поведінкою, вигадує для себе новий образ, хоче зобразити те, чого немає насправді.

У цей період виникають нові труднощі у її відносинах з близькими. На 7-му році життя виникає нова реакція на вказівки дорослих: у звичних ситуаціях дитина ніяк не реагує на прохання чи зауваження батьків, робить вигляд, що їх не чує. А тепер в її поведінці з'являються неслухняність, суперечки з дорослими, заперечення з будь-яких приводів.

У родині малюки починають демонструвати дорослу поведінку. Дитина може зображати конкретного члена сім'ї (бабусю, дідуся, батька), або прагнути до виконання «дорослих» обов'язків.

У дітей з'являється інтерес до свого зовнішнього вигляду. Вони довго вибирають собі одяг, сперечаються з цього приводу з батьками, намагаються виглядати дорослішими, часто відкидають запропонований наряд зі словами: «Я вже дорослий, не хочу це вдягати!».

Минулий дитячий образ знецінюється, заперечується, відкидається. Дитина намагається взяти на себе нові обов'язки і зайняти позицію дорослого. У звичній ситуації вона намагається порушити правила, які виконувалися нею раніше, щоб затвердити себе в новій ролі.

Перш за все малюк починає розуміти і усвідомлювати власні переживання. Виготський підкреслював істотну різницю між переживанням тих чи інших почуттів (радості, образи, смутку) і відповідними відчуттями («я радію», «я засмучений», «я сердитий »...) У 7 років виникає осмислене орієнтування у власних переживаннях: дитина відкриває сам факт їх існування.

У цьому віці значно розширюється життєвий світ малюка. У його спілкуванні з дорослими виникають нові теми, не пов'язані з сімейними побутовими подіями. Діти починають цікавитися політикою, походженням планет, життям в інших країнах, морально-етичними питаннями і т. ін.

У сфері контактів з дорослими дитина повинна розуміти, як потрібно поводитися з лікарем, продавцем у магазині, вихователем.

Характер спілкування з однолітками до кінця дошкільного віку також змінюється. З'являється дружба, прихильність, турбота про інших. Спілкування дітей все більше підпорядковується правилами, прийнятим в дитячих спільнотах. Починають працювати правила черги, справедливості та ін.

Поради батькам:

1. Вчіть дитину керувати своїми емоціями на своєму власному прикладі.

2. Проявляйте увагу до малюка, демонструйте йому свою любов, заохочуйте гарну поведінку, цікавтеся його дружніми відносинами, давайте поради, ставте питання (спілкуйтеся з ним на рівних).

3. Перевірте рівень знань дитини, чи готова дитина до шкільного навчання, наскільки вона психологічно, інтелектуально і морально готова до школи.

4. Підготуйте малюка до зміни способу життя і до його нової ролі школяра.

ПІДГОТОВКА РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬМА

Навчання письму – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.

Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.

Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стикається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Ось наші рекомендації.

«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).

«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.

«УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.

«ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.

«НАНИЖУ НАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки.

«УМІЛІ РУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тато керує машиною).

«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі..

Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.

Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.

Психологічна готовність дитини до навчання у школі

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності:

- мотиваційний;

- інтелектуальний;

- вольовий;

- емоційний;

- особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

1) Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2) Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4) Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5) Визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

Проводячи роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Навички спілкування:

- Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

- Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів .Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктних ситуаціях.

Рекомендації для батьків

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

Тест для батьків «Сформованість вольових навичок для навчання у школі»

Цей тест дає змогу визначити, наскільки у дитини розвинені вольові навички – стійкі способи саморегуляції діяльності (трудової, навчальної) та спілкування. Вони є основою довільного запам’ятовування, уваги, розумових навичок.

1.Чи достатньо сформовані у дитини гігієнічні навички (чистить зуби вранці, миє руки перед їжею):
А) Робить завжди сама, без нагадування;
Б) Робить завжди, але інколи треба нагадувати;
В) Без спеціального нагадування не робить?

2. Чи допомагає дитина вдома по господарству (миє посуд, прибирає постіль, накриває на стіл):
А) робить постійно;
Б) робить часто;
В) робить дуже рідко?

3. Чи є в дитини стійкі навички самообслуговування (приготувати бутерброд, одягнутися по погоді, зав’язати шарф):
А) є достатньою мірою;
Б) є деякі;
В) немає?

4. Чи вміє дитина утримувати увагу досить довго (15-20 хвилин) на самоті (під час читання вголос, малювання, гри):
А) дуже часто;
Б) зрідка;
В) не вміє?

5. Чи здатна дитина керувати своїми бажаннями (не їсть перед їжею цукерок, хоча вони їй доступні; не вередує, коли старші щось заборонили):
А) Уміє достатньою мірою;
Б) уміє лише зрідка;
В) не вміє?

6. Чи вміє дитина поводитися за столом (правильно сидить, охайно їсть):
А) як правило, уміє;
Б) уміє, але робить це не завжди;
В) не вміє?

7. Чи є в дитини більш-менш стійкі інтереси: слухання музики, малювання, заняття мовами, конструювання, ліплення з пластиліну:
А) усі досить стійкі;
Б) інтереси є, але весь час змінюються;
В) наявних інтересів немає?

8. Чи вміє дитина поводитися у товаристві (не перебиває старших, без нагадування вітається, прощається, дякує):
А) уміє;
Б) уміє, але інколи доводиться нагадувати;
В) не вміє?

9. Чи дотримується дитина певного режиму дня (часу прогулянки, прийому їжі):
А) як правило, так;
Б) узагалі дотримується, але інколи порушує;
В) ні, не дотримується?

10. Якщо дитина запитує, чи завжди вона вислуховує відповіді:
А) як правило, з цікавістю вислуховує пояснення;
Б) інколи відповідей на запитання не слухає, відволікається;
В) інколи запитує просто так, не потребуючи відповіді?

11. Чи прибирає за собою іграшки після гри, альбом після малювання, книжки і зошити після читання, письма:
А) завжди прибирає;
Б) прибирає після нагадування;
В) не прибирає?

Інтерпретація результатів
Перший варіант відповіді (А) в кожному запитанні оцінюється 3-ма балами, другий (Б) – 2-ма, третій (В) – 1-м балом. Потім знаходять суму балів, з усіх одинадцяти запитань. Рівень сформованості вольових навичок визначається за такими критеріями :

Високий – 33-27 балів;
Достатній – 26-22 бали;
Середній – 21-18 балів;
Низький – 18 балів і нижче.

Кочерга,Олександр. Тести для батьківсьської експертизи : чи готова Ваша дитина йти до школи цього року? / О. Кочерга,// Дитячий садок (Шкільний світ). – 2010. – № 19. – С. 4-6.

Заповеди первоклассника по С. Соловейчику.

Не отнимай чужого, но и не все свое отдавай.

Попросили - дай, попытаются отнять - старайся защищаться.

Не дерись без обиды. Не обижай без дела.

Сам ни к кому не приставай

Зовут играть - иди, не зовут - попроси, это не стыдно.

Играй честно, а если водить, то отваживайся.

Не дразни, не канючь, не выпрашивай ничего. Никого два раза ни о чем не проси.

Из-за отметки не плачь, будь гордым. С учителем из-за отметки не спорь и на него не обижайся за отметки. Делай уроки, а какие будут оценки, такие и будут.

Не ябедничай за спиной у товарищей.

Не будь грязнулей, дети не любят грязнуль, не будь и чистюлей.

Почаще говори: «Давай дружить, давай играть, водиться, вместе домой пойдем».

И не выставляйся. Ты не лучше всех, ты не хуже всех, ты мой любимый.

Иди в школу и пусть она тебе будет в радость, а я буду тебя ждать и думать о тебе.

Коментарi